Гoлoвнa - Start
Розклад Богослужiнь
Gottesdienstplan
Парафія- Gemeinde
Новини - Nachrichten
Єпархія - Eparchie
Церква - Kirche
Geschichte
Історія
Медіатека - Mediathek
Links
Kontakt - Impressum
     
 


Питання юрисдикції

in deutscher Sprache

Для Української Православної Церкви питання юрисдикції, як і попередньо, має екзистенціальне значення. Як уже зазначено в історичному розділі, офіційне заснування Київської митрополії, себто Української Православної Церкви, бере свій початок від Хрещення Київської Руси князем Володимиром Великим. Упродовж семи століть православна Церква в Україні підлягала Вселенському Константинопольському Патріархату - Матірній Церкві. Унаслідок політичних обставин того часу Київська митрополія на вимогу Москви була неканонічно відділена Вселенським Патріаріархом Діонісєм IV. від Константинополя і прилучена до Московської Церкви.

Неправомірність цього вимушеного неканонічного акту стверджується офіційним Томосом Св. Синоду Вселенського Патріархату від 13 листопада 1924 року про надання Православній Церкві в Польщі автокефалії, в якому дослівно сказано, що: ... “відділення від нашого престолу Київської митрополії й православних митрополій Польщі й Литви, залежних від неї, а прилучення їх до Московської церкви відбулося не за приписами канонічних правил, а також не було дотримано всього того, що було встановлено відносно повної церковної автономії Київського митрополита, який мав титул екзарха Вселенського Престолу”... (Власовський Іван, Нарис історії Української Правослвної Церкви, Нью Йорк, Бавнд Брук, 1956, т. II; ст. 342) (Wlasowsky Ivan, Narys istorii Ukrajinskoji Pravoslavnoji Cerkvy, /Abriß der Geschichte der Ukrainischen Orthodoxen Kirche/, New York, Bound Brook, 1956, Bd. II, S. 342)

Перебування Київських митрополитів у юрисдикції Вселенських патріархів протягом семи століть від Володимира Великого забезпечувало Українській Православній Церкві її вільнe життя, котре за період Київського Митрополита Петра Могили досягнуло повного розквіту. Перебування її у юрисдикції Московського Патріархату, а пізніше у синодальній системі російської Церкви, означало поступову втрату її автономії і вкінці її національної ідентичности.

Всімнадцяте століття, доба повільного завмирання української автономії й національного життя, було добою упадку й Української Православної Церкви, котра, як така, властиво перестала існувати, ставши просто частиною всеросійської сінодальної церкви,”- пише Дмитро Дорошенко у своїй праці “Православна Церква в минулому і сучачному житті українського народу” (Берлін 1940, ст. 42-43)

У цьому контексті автор наводить, серед інших, такі факти: До нового ХIХ. століття український народ перейшов позбавлений не тільки свого автономного устрою (на Лівобережжі), своєї школи, але й своєї національної церкви. Від початку ХIХ. століття ми вже не бачимо українців на епіскопатах, особливо в самій Україні. До київської Духовної Академії посилали студентів, абсольвентів московських семінарій. Українці натомість мусіли вчитися у Москві, Петербурзі або Казані. Православна церква опинилася в ролі сторожа поліційно-бюрократичного режиму та обрусительної системи. Постановою св. Синоду у 1860 році було заборонено видавати Євангеліє українською мовою. Слідом за тим пішла заборона видавати українською мовою популярні книжки релігійного змісту.

Патріаршество у Росїі, проголошене у 1589 році за царя Федора Івановича, було скасовано царем Петром І у 1721 році . На місце патріарха був призначений державний церковний адміністративний орган “Святіший Управляючий Синод”. Тому що рішення Святішого Синоду підлягали затвердженню царем, Синод був чисто державним інструментом і члени його призначалися царем. З інститутом Святішого Синоду у російській Церкві був завершений стан цезаропапизму. Московський Патріархат був відновлений вже після революції в Росії у 1917 році. (Friedrich Heiler, Die Ostkirchen, München/Basel 1971, ст. 60-61) Така ідеологія була чужою для українців і вони завжди прагнули до незалежности своєї Церкви.

Саморозуміння як “власної одиниці”. Райнгард Тьоле, науковий співробітник з питань Східних церков при конфесієзнавчому інституті Єванелицького Союзу, доцент гайдельберзького університету, стверджує: “Хоча після зруйнування Києва монгольською навалою у 1240/41 рр. повстали спочатку Володимир, а пізніше Москва як нові церковні центри, Церкви з їх українським населенням протягом своєї історії постійно розуміли себе як “власну одиницю”. (Thöle, Orthodoxe Kirchen in Deutschland, Bensheimer Hefte, Göttingen 1997, Nr. 85, ст. 61)